Після зустрічі президента України Володимира Зеленського та європейських лідерів із президентом США Дональдом Трампом у Вашингтоні, держсекретар США Марко Рубіо заявив, що кожна сторона має піти на поступки. «І, очевидно, що земля чи те, де ви проводите ці кордони – де закінчується війна – буде частиною цих переговорів. Це нелегко і, можливо, це навіть не справедливо, але це те, що потрібно, щоб покласти край війні», – сказав Рубіо в інтерв'ю телеканалу Fox News. Подібні розмови про те, що Україні доведеться пожертвувати частиною території в обмін на мирт, виникали й раніше. Також, після зустрічі Дональда Трампа з президентом Росії Володимиром Путіним на Алясці, агентство Reuters із посиланням на джерела писало, що Путін вимагає визнати суверенітет Росії над анексованим Кримом – як частину угоди про припинення війни. Пізніше Володимир Зеленський в одному зі своїх вечірніх звернень заявив, що «дарувати свою землю окупанту українці не будуть».
А що думають самі кримчани про подальшу долю Криму та як реагують на розмови про можливі територіальні поступки, де «картою» може стати півострів? Крим.Реалії запитали у них.
Ескендер Барієв, голова Кримськотатарського ресурсного центру
«Насамперед, Крим для кримських татар та інших корінних народів [України] – караїмів і кримчаків – є батьківщиною. Захист цих прав може реалізовуватися лише у демократичній правовій державі – Україні. І чим довше затягуватиметься процес, чим довше Крим перебуватиме під контролем РФ, тим більшим викликом це стане для корінних народів. Тому що саме під час окупації та контролю з боку Росії, а потім Радянського Союзу над Кримом, корінні народи України пережили безліч геноцидальних політик щодо себе. Така імперська політика Росії продовжуватиметься. І саме тому для нас зараз вкрай небезпечно, якщо питання ставиться таким чином.
І ми бачимо, що росіяни зовсім не прагнуть перемир'я або припинення вогню. Росія продовжує використовувати так звані підготовчі процеси до переговорів (оскільки самих переговорів немає) лише для того, щоб затягувати час… Тільки після того, як Росія капітулює, може настати справедливий та стійкий мир… Сьогодні, коли ми говоримо про майбутнє Криму з позиції України, Україна має максимально використати чинник корінних народів. Чинник збереження корінних народів, чинник захисту корінних народів. І тут вкрай важливо, щоб корінні народи України були більш суб'єктними та брали участь у всіх переговорах, щоб їхні офіційні представники могли чітко позначати свою позицію щодо їхнього захисту і збереження».
Крим. Колаж
Гаяна Юксель, журналістка, членкиня Меджлісу Кримськотатарського народу
«Для нас, представників корінного кримськотатарського народу Криму, немає жодних сумнівів: питання Криму посідає таке ж важливе місце, як і питання інших тимчасово окупованих територій України. У нас немає іншої історичної батьківщини, і саме тому жоден народ не може бути розмінною монетою чи подарунком агресору. Ті голоси, які лунають у світі про можливі поступки Україною своїх територій – несправедливі. Це не тільки несправедливо, а й небезпечно для міжнародного права. Адже якщо сьогодні погодитися на відчуження українських земель, завтра будь-який агресор отримає сигнал, що війну можна виправдати та легалізувати. Українська держава має твердо тримати позицію, яку вона вже неодноразово артикулювала: території не є предметом торгу. І українське суспільство, яке пережило тисячі жертв і руйнувань, заявляє, що не готове віддати жодного метра своєї землі… Світ має дотримуватися позиції України, допомагати Україні, зміцнювати її позиції в усіх напрямках, особливо у сфері безпеки та оборони, бо така укріплена Україна є частиною світової безпеки».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Гаяна Юксель – про кримських татар, їхні випробування та політичну культуруСулейман Хайруллаєв, військовий капелан ЗСУ
«Як кримський татарин, я категорично відкидаю будь-які заклики до поступок територіями. Крим є невід'ємною частиною України – як з історичної, так і з правової точки зору. Для мене та для багатьох моїх земляків відмова від Криму означала б зраду не лише тих, хто сьогодні перебуває під російською окупацією, а й пам'яті всіх, хто постраждав задля збереження української державності. Подібні пропозиції легалізують агресію, створюють небезпечний прецедент у міжнародній політиці та відкривають шлях до нових воєн. Український уряд має займати чітку та послідовну позицію – жодних компромісів, які передбачають поступку частини суверенної території. Єдиним можливим варіантом є повне відновлення територіальної цілісності нашої держави у міжнародно визнаних кордонах.
Уряд має посилювати обороноздатність країни, продовжувати дипломатичний тиск на агресора та пояснювати міжнародним партнерам, що поступки агресору не призводять до миру, а лише стимулюють подальшу агресію. Українське суспільство, у свою чергу, має зберігати єдність і твердість у цьому питанні. Крим і Донбас – це не предмет для торгу. Єдність українців в обстоюванні своїх територій є ключем до перемоги та гарантією того, що жертви наших воїнів і мирних громадян не будуть марними».
Ельвіна Сеїтбуллаєва, журналістка українського телеканалу
«Не кожен знає наш біль так, як ми його відчуваємо. Країни, які рекомендують «поступитися» Кримом чи віддати Донбас Росії, нехай спробують зробити це самі – віддати частину своєї території своєму ворогові. І, можливо, тоді їхні поради змінять вектор. Імперська Росія століттями – 1783 року під час анексії, під час депортації 1944-го, під час окупації 2014-го – намагається знищити нас. Росія погано знає історію. Московії вже немає, Російської імперії немає, Радянський Союз розпався. А ми є. Ми завжди повертаємося додому, так буде й цього разу. Завдяки нашій армії та тилу – Силам оборони, ЗСУ, волонтерам, свідомим громадянам і державі».
Сімферополь, Крим. 2015 рік
Олександр Болтян, військовослужбовець, оператор дронів ЗСУ
«Звичайно, зараз ми не в тому становищі, щоби силою повернути свої території, які у нас відібрав агресор. Тому, безумовно, доведеться йти на якісь поступки, але зважати на те, що в будь-якому разі, однозначно, ця територія має повернутися до нас, в Україну. І робити все можливе, щоб це сталося якнайшвидше. Вийде через рік – значить, через рік; через два – отже, через два; через п'ять – отже, через п'ять; через десять – отже, через десять; через п'ятнадцять – отже, через п'ятнадцять. Це має бути основним наративом. Усі території, які у нас захопила Російська Федерація, мають повернутися до нас… Україна має налаштовувати свою економіку таким чином, щоб відновити її, якщо настане перемир'я, і нарощувати свою міць, щоб створити сильну, потужну армію, яка якнайменше залежала б від будь-кого. А українське суспільство має припинити сварки… Якщо суспільство хоче змін, то всі чоловіки нехай перестануть «одягати спідниці», десь ховатися, а йдуть і захищають свою державу… Хочеш змінити світ? Почни з себе».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Кримський боєць із полку «Київ»: «Ми скоро прийдемо у Крим»Ельміра Катакі, майстриня кримськотатарської вишивки та етнічних костюмів, Канада
«Я ставлюся до цього [можливих територіальних поступок України – КР] вкрай негативно. По-перше, це абсолютно безглуздо з точки зору того, як можна зупинити Росію: якщо ми хоч щось віддамо Путіну, сподіваючись на мир, ми його не отримаємо, тому що Росія ніколи не зупиниться і тим більше ніколи не дотримуватиметься домовленостей. По-друге, якщо ми віддамо Крим, то ми, всі ті, хто боровся за його повернення, вже ніколи його не побачимо. Надія на це помре разом із надією на повернення фактично анексованого, але юридично нашого Криму. Віддаючи свою територію, Україна зрадить принципам єдності, суверенітету та незалежності, принципам міжнародного права, показуючи тим самим, що право сили може перемогти силу права. У наш час це дуже небезпечно, бо таких викликів у світі багато: один приклад – і все посиплеться у тартарари. Українському уряду та суспільству не можна забувати про те, що поступки Росії не дадуть бажаного результату. Всі це розуміють. І обманюватися, розраховуючи на інший результат, означає відкрити дорогу подальшій агресії та втратам, але вже не маючи самоповаги, адже принципи зруйновані й спиратися більше нема на що».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Працюю кримською татаркою». Історія вишивальниці Ельміри КатакіАндрій Щекун, представник Крайової Ради Українців Криму
«Крим є, поза сумнівом, територією України. Крайова Рада Українців Криму, представником якої є і я, якраз зробила заяву з цього питання – фактично в ній міститься заклик до партнерів відкинути будь-які спроби відмовитися від Криму. Особисто я дуже спокійно ставлюся до всіх останніх новин, тому що усвідомлюю: з країною-агресором дуже важко вести переговори. На все це потрібно дивитися ширше, виходячи з тих політичних процесів, що були в історії світу, які відбуваються зараз. Таким чином, слід аналізувати переговори в контексті геополітичних рішень, де добро все-таки перемагає зло. Погляньмо на Азербайджан, який 35 років не міг повернути власні окуповані території – і досягнув мети. Погляньмо на Фінляндію, якій було заборонено вступати до НАТО і яка свого часу змушена була відмовитися від територій задля збереження суверенітету та державності – сьогодні вона в НАТО…
Реалії щодо Криму та частини Донецької та Луганської областей, які вже дванадцятий рік перебувають в окупації, більш ніж реальні у тому сенсі, що їх буде звільнено, на мій погляд, під час розпаду Російської Федерації. І цей час стрімко наближається… Громадянське суспільство, як на мене, вже відреагувало [на розмови про територіальні поступки – КР] – і гідно, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України. Мене турбують не так останні події, завдяки яким ми якраз наближаємо звільнення наших територій, як те, як ми їх реінтегруватимемо. Адже насправді в державній політиці України, окрім моніторингу ситуації на окупованій території та гучних заяв щорічно, нічого немає. Зазначу, що має робити українська влада: необхідно навчитися не брехати українському народу і нашим партнерам, а бути у всьому щирими та робити багато для того, щоб були реальні результати в питанні деокупації та реінтеграції АР Крим і м. Севастополя».
Плакат із зображенням російського президента Володимира Путіна на акції протесту проти окупації Росією українського Криму. Вашингтон, 6 березня 2014 року
Лія Газі, студентка історичного факультету, Іспанія
«Як кримська татарка, чиєю батьківщиною є Крим, чиї предки жили й помирали на цій землі, сама думка про те, що США можуть визнати російську окупацію, жахлива. Я – п'яте покоління у моїй родині, яке не може вільно жити у Криму. Для мене таке визнання рівносильне особистій зраді. Зраді тих, у кого я вірила, тих, хто заявляв, що виступає за справедливість, свободу і демократію. Я жила у вигнанні з вірою в те, що одного разу справедливість переможе і Крим знову буде вільний. Зараз думка про те, що сильні нації допускають легітимацію цієї окупації, приносить розчарування та відчуття покинутості. Нещодавно моя знайома-іноземка сказала мені: «А хіба не краще заморозити війну (залишити окуповані області під Росією), щоб більше люди не гинули?»
Проблема в тому, що ми програємо інформаційну війну: багато людей мало знають про реальний стан справ на окупованих територіях, включаючи Крим. Тому влада має активніше боротися з Росією на інформаційному полі, необхідно поширювати правду про окупацію та злочини агресора. Це також завдання суспільства… Також можна проводити акції та мітинги у країнах, які беруть участь у вирішенні цього питання. Головне – залишатися єдиними та продовжувати боротися».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Частину мене відірвали». Кримські татари – про депортацію та анексіюІсмаїл Курт-Умер, соліст Ансамблю пісні й танцю ЗСУ
«Усі свідомі громадяни України, особливо ті, хто народився вже у незалежній Україні, ніколи не визнають Крим російським. І якщо не за мого життя, то за життя моїх дітей, я думаю, що карма спрацює, і Крим повернеться додому. Тому світові політики можуть говорити будь-що, але факт залишиться фактом: свідоме суспільство в Україні не зупиниться, я так думаю. Не зупиниться у боротьбі за повернення Криму додому. Я думаю, наша влада також не поступиться Кримом чи Донбасом Росії.
Звичайно, мені особисто, як кримчанину, як кримському татарину, який не має іншої батьківщини, крім Криму, України, неприємно чути від політиків, особливо західних, що ми повинні поступитися Кримом, своєю територією. Тому що це означає, що для них це нормально – що можна напасти і силою забрати. Навіть у Корані сказано: боріться з тими, хто бореться з вами, і виганяйте їх звідти, звідки вони вас вигнали. Тобто свій дім треба захищати, і не можна віддавати його комусь, коли його силою забирають. Ну і взагалі, нам [українському суспільству] час уже подорослішати: крім самих себе ми нікому не потрібні… Нам потрібно робити в країні все можливе для того, щоб ми були максимально самостійними, жили та розвивалися виключно у своїх інтересах».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Соліст Ансамблю ЗСУ випустив соціальний кліп до Дня пам'яті жертв геноциду кримських татарФеріде Куртмамедова, художниця, дизайнерка
«Як кримчанка, я категорично не приймаю жодних ідей про «поступки» чи «обмін територіями». Крим – це моя Батьківщина, земля моїх предків, частина України, і ніхто не має права вирішувати його долю без нас. Розмови про те, що Україна має відмовитися від Криму, звучать як зрада і приниження, бо це означало б узаконити насильницьке захоплення та депортації, які ми вже пережили. Для мене це особисте – це про дім, ідентичність, пам'ять і право жити вільно. Український уряд, на мою думку, має залишатися твердим і чітко заявляти: жодних компромісів щодо територіальної цілісності. Будь-які міжнародні переговори мають будуватися на принципі відновлення суверенітету над усією територією України, включаючи Крим. Суспільство також має бути єдиним у цьому питанні: не піддаватися на спокуси «швидкого миру» ціною втрат, пам'ятати, що поступки агресору ніколи не приносять справжньої безпеки. Важливо, щоб ми разом продовжували говорити світові правду: Крим – це Україна, і ми боротимемося за його повернення».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Аннексія у нас забрала частинку культури» – Феріде КуртмамедоваНаталя Лютікова, активістка
«Я відчуваю буквально фізичний біль, прямо не можу дихати щоразу, коли заходжу в новини і бачу цю фразу – про поступки територіями, зокрема про Крим… Мені дуже важко навіть читати це. Я думаю про сотні тисяч людей у Криму, зокрема кримських татар, українців, представників інших національностей, особливо про молодь: хтось чекає на повернення України, а хтось багато для цього робить. Що вони думають, коли читають такі новини? Я думаю, їм набагато важче, ніж мені. І я знаю, що це десятки, сотні тисяч людей, які в окупації не можуть подати свого голосу, але в разі деокупації ми їх почуємо. Якщо дорослі люди, наші партнери, закордонні лідери вважають, що втихомирити ґвалтівника можна, віддаючи йому руку, ногу, палець чи волосся жертви – і він цим задовольниться, то це дуже незріла позиція. Це надто інфантильно думати, що це не розпалить і не посилить його бажання захопити жертву повністю.
Далі, про що я думаю – це про наших дітей. 2014 року, коли ми виїжджали з Криму, я хотіла зробити все можливе, щоб мої діти не воювали у цій війні. У нас не вийшло. Тому що ті самі лідери не були досить рішучими і мудрими і не зрозуміли, що душити агресора треба було ще тоді. І сталося те, що є природним для маніяка: він пішов далі. Нам не вдалося врятувати дітей… Наші діти вже воюють».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Єдине, що вона добре вміла у 14 років – стріляти з автомата»Сейдамет Мустафаєв, активіст, Німеччина
«На жаль, партнери, мабуть, погано розуміють, що своєю поведінкою – сприянням агресору – вони, по-перше, перекреслюють принципи цивілізованого світу: допоможи нужденному; по-друге, погано пам'ятають історію. Історію, яка після подібного аншлюсу, анексії в не такому далекому минулому призвела до страшних наслідків із багатомільйонними жертвами. Початок, який стався у 2014 році, вже показав: агресор, який не отримав гідної та жорсткої відповіді, на жаль, лише переконується та утверджується у власній безкарності. Власне, як мешканець Криму та представник корінного народу, я багато років намагався демонструвати своє негативне ставлення до окупації Криму. Я колись любив Крим за його свободу, за вільний український дух – він був скрізь і всюди. Але проживши довгі роки в окупації, під гнітом репресій, що нескінченно посилюються, звичайно ж, я можу лише сподіватися і вірити, що цей кровожерливий режим впаде і настане мир – але не за будь-яку ціну, а з перемогою і торжеством справедливості! Тому офіційне визнання захоплених ворогом територій – це принести ще більше горя у свій дім».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Сейдамет Мустафаєв: «Роками чекав, коли мене посадять»